Я ХОЧУ ДО ШКОЛИ!

О. В. Тіунова

Ваша дитина іде до школи. Починається новий, цікавий і складний період в її   житті. Які почуття  переповнюють вашу дитину?  Може, це радість відкриття нового світу, бажання знайти нових друзів, а може, це  страх перед невідомим, невпевненість у власних силах, сум через прощання з дитячими іграшками та розвагами?

Спробуйте відчути стан вашої дитини, адже від того,  з яким настроєм малюк переступить поріг школи, буде великою мірою залежати його здатність адаптуватися до нових умов.

Процес пізнання в дитини пов’язаний з емоціями.   Вона сприймає тільки те, що несе позитивні емоції – те, що є приємним, цікавим, захоплюючим, веселим і новим. Для дорослих має цінність будь-яка інформація, а для дитини – тільки позитивно забарвлена. Тому однією з важливих  передумов хорошої адаптації до школи є мотивація до навчання в ній.

Поняття «шкільна адаптація» стало використовуватися в останні роки у зв’язку з різними труднощами, що виникають у дітей в процесі навчання у школі. Усі діти проходять період адаптації до школи, навіть ті, котрі мають попередню підготовку. Цей період триває в середньому від 10-18 днів до 1-3 місяців і супроводжується зростанням внутрішньої напруженості дитини, підвищенням рівня тривожності та зниженням самооцінки. При нормальній шкільній адаптації емоційне самопочуття і самооцінка стабілізуються, якщо ж процес адаптації дитини в першому класі чимось ускладнюється, це може спричинити деформації її особистісного розвитку. Про хорошу адаптацію свідчить певна продуктивність у навчальній діяльності, позитивне емоційне самопочуття, відсутність внутрішньої напруженості.

Більшість дітей адаптується до школи досить швидко, вони із задоволенням відвідують заняття, виконують домашні завдання, підкоряються вимогам вчителя і батьків. Але є діти, які бояться ходити до школи, хвилюються і переживають при одній лише думці про школу.

Шкільна тривожність може проявлятися у:

–     підвищеній збудливості, напруженості, скутості;

–     страху перед усім новим, незнайомим, незвичним;

–     невпевненості у собі, заниженій самооцінці;

–     очікуванні неприємностей, невдач, осуду старших;

–     старанності, підвищеному почутті відповідальності;

–     безініціативності, пасивності, боязкості;

–     схильності пам’ятати більше погане, ніж хороше.

Боязнь школи, зазвичай, розвивається поступово, спочатку проходячи приховану фазу, в якій дитина зовні майже не виявляє свого неприйняття шкільної ситуації. Вона лише з певною регулярністю скаржиться дорослим на нестерпність умов свого шкільного життя, і лише з часом до скарг починають приєднуватися дії, спрямовані на ухиляння від навчання.

Варто пам’ятати,  що будь-який випадок, котрий призвів до загостреного вияву боязні школи, об’єктивно може зовсім не відповідати гостроті реакції, оскільки дитина реагує не так на реальні обставини, як на свої уявлення про них, сформовані на основі довготривалої дії негативних факторів.

Відомо, що страх і тривога можуть бути джерелом багатьох порушень  у фізичній і психічній сфері дитини. Особливо шкідливою стає їх дія у дитинстві, коли вони перешкоджають гармонійному розвитку і самореалізації особистості. Страхи, приймаючи стійкий і тривалий характер, не тільки позбавляють дитину психологічного комфорту, радості життя, й сприяють виникненню багатьох психосоматичних захворювань, розвитку дитячих неврозів.

Причини, що можуть викликати шкільну тривожність і боязнь школи:

–     надмірна тривожність батьків;

–     завищені вимоги до навчальних успіхів дитини;

–     знижена самооцінка;

–     суворість учителя;

–     психотравмуючі фактори, пов’язані зі шкільним життям.

Звичайно, коли ви побачили, що боязнь школи і  підвищена тривожність носять стійкий характер, необхідно виявити їх причини і спробувати усунути. В таких випадках варто звернутися по допомогу до фахівців. Дуже важливо створити умови, сприятливі для навчання дитини: це, зокрема, має бути спеціально обладнане місце, де б школяру ніхто не заважав вчитися. Але головне – це ваша підтримка і допомога дитині, що полягають у стимулюванні, заохоченні до самостійної діяльності,  добрій пораді, допомозі у формуванні навчальних навичок.

Не треба забувати,  що увійшовши за поріг школи, дитина залишилася дитиною, яка любить гратися і  ще не дуже добре усвідомлює, що таке обов’язок. Шкільне навчання вимагає дотримання певних правил, розумового та емоційного напруження, ставить конкретні вимоги перед учнем. Тому так важливо оптимізувати психоемоційний стан дитини. В цьому батькам допоможуть деякі психотерапевтичні прийоми і вправи.

Психогімнастичні вправи допомагають дитині краще усвідомлювати свої емоції, керувати ними, вчать розслаблятися і відчувати власне тіло.

ü Уявне тренування. Ситуацію, що спричинює у дитини тривогу, ре­тельно програють в усіх можливих деталях, складних момен­тах; продумують поведінку дитини в різних варіантах розвитку ситуації.

ü Репетиція. Дорослий програє з дитиною складну, тривожну ситуацію, детально відпрацьовуючи різні способи поведінки. Дуже важливо, щоб ситуація програвалася в спокійному, напруженому та агресивному варіантах.

ü Доведення до абсурду.  Дорослий пропонує дитині в ході розмови зображувати сильну тривогу, страх в абсолютно невідповідних ситуаціях. У результаті тривожність зменшується – дитина дивиться вже на свої переживання наче  зі  сторони.

ü Виконання ролі. Дитині пропонують обрати собі будь-який приклад для наслідування реальної людини, кіно героя чи літературного персонажа і нама­гатися діяти в “образі”. Цей прийом дає дитині можливість, діючи наче від імені свого героя, почуватися впевненіше, вільніше в складних ситуаціях.

ü Контроль голосу і жестів. Дитині розповідають, яким чином голос і жести людини відбивають її емоційний стан і як цю упевненість у голосі та жестах тренують перед дзеркалом.

ü Дихання.  Дитині пояснюють, що ритмічне дихання заспокійливо впливає на організм. Вправи: зробити вдих вдвічі довший, ніж видих; зробити глибокий вдих і затримати дихання на 20-30 секунд.

ü Приємний спогад.  Дитині пропонують у тривожній ситуації згадати ситуацію, коли вона відчувала абсолютний спокій.

ü Динамічна релаксація. Передбачає зняття тілесного напруження шляхом уявних перевтілень в образи живої та неживої природи.

ü Танець.  Покращує психологічне самопочуття через самовираження в експ­ресивних рухах, усвідомлення мови власного тіла.

Дитячий малюнок допоможе краще зрозуміти дитячі страхи. Крім того,   малювання має терапевтичний ефект – дитина, малюючи, починає усвідомлювати свій страх, а на малюнку з ним можна зробити що завгодно: замалювати, стерти тощо. Іншими словами дитина бачить можливість впливати на свій страх.  Малювання покращує настрій, позитивно впливає на самооцінку дитини, має розвивальний вплив.

Теми дитячих малюнків: «Моя сім’я», «Я в школі», «Я вдома», «Я – який я зараз»,
«Я в майбутньому», «Що я люблю», «Мій найкращий вчинок», «Мій світ».

У подоланні страхів і тривожності дітей допомагають терапевтичні метафори. Терапевтична метафора – історія, призначена для впливу на мислення, почуття чи поведінку,
в якій деяка істина подається в іншій, менш прямій чи впізнаній формі. Основний механізм перетворюючого впливу метафори базується на ідентифікації дитини з героєм у казці, який відчуває ті самі труднощі, що й дитина, і з успіхом долає їх. Для  того аби казка залишила відбиток у реальному житті дитини, необхідно утворити місток розуміння між дитиною і подіями, про які розповідається у казці. Вдала терапевтична метафора досягає свого ефекту найбільш точним викладенням проблеми дитини, але воно має бути не надто прямим, аби не викликати в дитини почуття незручності, сорому чи супротиву.

Терапевтичні казки дозволяють малюку сприймати свої труднощі й долати їх дієвим способом. Деякі діти почувають себе винними і ніяковіють через певні побоювання. Їм важко говорити про них відкрито. Слухати казку – зовсім інша справа. В цьому випадку дітям не читають нотацій, їх не звинувачують і не змушують говорити про свої труднощі. Терапевтична казка створює для дитини зону безпеки, в якій вона має можливість узнати щось нове, щось порівняти без побоювання втручання у внутрішній світ.

Крім того, терапевтичні казки дозволяють дитині відчути, що вона не є самотньою в своїх страхах і переживаннях, що інші діти відчувають те ж саме. Це має заспокійливий вплив, закріплює впевненість у собі і допомагає боротися з труднощами.

Можливості роботи з казкою: використання казки як метафори; малювання за мотивами казки; обговорення поведінки і мотивів дій персонажа; програвання епізодів казки; використання казки як притчі (з допомогою метафори можливий варіант розв’язання ситуації).

Таким чином, терапевтичні метафори дозволяють дітям накопичити необхідний для них досвід, відкривають можливості до змін і росту, розкриття здібностей.


Казка про Страшний ліс

Жив на світі маленький зайчик Гаврилко.  Малюк дуже боявся Страшного лісу. Там було темно і боязко. За кущами ховалися чудовиська, щось шепотіли жахливе. Маля лякалося кожного шелесту, кожного  звуку, а особливо злих тварин, що мешкали в лісі…

Одного разу над лісом пролітала Сорока-білобока. Вона несла на хвості новину про відкриття лісової школи. Всі бажаючі могли б там навчатися. Зайченя дуже хотіло піти до  школи. Воно мріяло навчитися рахувати, а особливо – читати. Але ж до лісової школи прийдуть всі ті страшні лісові звірі!..

І засумувало зайченя: «Ніколи я не навчуся читати і рахувати». Сіло під кущиком і заплакало. Так гірко Гаврилко плакав, що й не помітив, як навколо нього зібралися звірята – Мед вежа, Вовченя, Лисеня і Білкочка. Вони запитали засмученого Гаврилка,  чому  він так гірко плаче. Гаврилко повідомив,  що дуже хоче ходити до лісової школи, але сильно боїться тих страшних звірів, які там  навчатимуться.

Засміялися звірята і заспокоїли малюка: адже «страшні звірі», що ходитимуть до школи, це і є вони самі.

– Хочеш, ми тебе познайомимо з нашим лісом і ти побачиш, що він не такий вже  й страшний? – запитали звірята Гаврилка.

– А мені нічого там не загрожуватиме, мене ніхто не з’їсть?

– Ні, тобі навіть буде цікаво.

Насправді ліс виявився не таким уже й страшним, навпаки – привітним і ласкавим. Дерева, які ще вчора здавалися зайченяті страшними чудовиськами, були насправді ласкавими і добрими. Вони шелестіли, розповідаючи стародавні мудрі казки. Пташки щебетали на деревах свої бадьорі пісеньки.  Здавалося, що  ліс посміхався і привітно зустрічав малюків. Тут було затишно, весело, навколо були друзі.

В лісовій школі дітей зустріла мудра Сова. Вона сказала: «Перший і найважливіший урок ви сьогодні вже отримали – ви навчилися дружити, допомагати слабшому, а тому і перемогли чари Страшного лісу».

 

Література

  1. Готовність дитини до школи/ Упоряд. Л.Богуславська, С.Гончаренко, Л.Кондратенко /
    За заг.ред. С.Максименка, О.Главник – К., 2004.
  2. Гуткина Н.И. Психологическая готовность к школе. – М., 1996.
  3. Кашапов Р.Р. Практическая психология для родителей, или Педагогика взаимности. – М., 2003.

 

Джерело: Діти – батьки – сім’я: Випуск 4. – К.: Наук. світ, 2005. – 40 с.

Рекомендуємо переглянути
≡  Всі категорії сайту
 Наш банер

 Ми в Twitter


 Корисні посилання

uprava-b

 

Освітній простір

 

 

Свежие записи
Калуський міський методичний центр © 2017 ·   Увійти   · Розробка Мирослав Кусень Вверх